Закрити
Бої без правил
17 Січня 2007, 00:00 , Переглядів: 10079
FacebookTwitterLivejournal
Бої без правил Бій без правил

За правилами панкратіону, котрий включили в 648 до н.е. у програму Олімпійських ігор, дозволялось кусатися, видавлювати суперникові очі, відривати йому вуха й волосся...

Бої без правил - один з видів спортивного єдиноборства. Допускає використання технічних прийомів з арсеналу різних єдиноборств, включаючи удари руками й ногами, кидки, захоплення, боротьбу в стійці. Двобої проходять у повному контакті із використанням мінімуму захисних засобів. У різних турнірах прийнята кругова система змагань, система з вибуванням або "змішана схема".

В усьому світі щорічно проводиться більше 100 змагань по боях без правил (під егідою відповідних організацій): таких, як UFС (у США), "2 Hot 2 Handle" (у Голландії), "Prіde" (у Японії), турніри по вале тюдо (у Бразилії), M-1 (у Росії) і ін. Згадані країни належать до числа світових лідерів у цьому виді спорту.

Крім терміну "бої без правил" використовуються також назви "мікс файт", "фріфайт", "змішані єдиноборства", "абсолютні двобої", "панкратіон" й ін. - для позначення виду спорту в цілому й/або окремих його різновидів, що іноді призводить до термінологічної плутанини.

Історія.

Єдиноборства з мінімумом обмежень на припустиму техніку були відомі ще в древній Греції. В 648 до н.е. у програму Олімпійських ігор включили панкратіон - перемога в цьому виді програми вважалася особливо почесною. Правилами панкратіона допускалися практично всі удари різними частинами тіла, кидки, захоплення, удушення, у тому числі й заборонена - по сучасних мірках - техніка: можна було кусатися, видавлювати суперникові очі, відривати йому вуха й волосся й т.д.

Ідея проводити двобої між представниками різних єдиноборств знайшла втілення пізніше. Наприкінці 19 - початку 20 ст. чималої популярності набули крос-матчі: чемпіон світу по боксу проти чемпіона світу по одній з бойових дисциплін і т.п. Але ці змагання не носили систематичного характеру.

Організаційно й "технічно" бої без правил як такі остаточно сформувалися в 1990-их. При цьому проведені в різних країнах змагання певного формату створили згодом "філії" за кордоном. Приміром , "європейське вале тюдо" зобов'язане своїм походженням Бразилії, UFC-Japan являє собою аналог знаменитого американського UFC, а турніри, що влаштовують у деяких європейських країнах, "Рінгз" згодом перевершили японський оригінал по популярності й "живучості" (у самій Японії ці змагання більше не проводяться).

Гонорари переможців найбільших змагань по боях без правил становлять зараз сотні тисяч доларів. А слава, набута на ринзі, допомагає багатьом бійцям по закінченні спортивної кар'єри мати успіх в інших сферах діяльності.

Бразилія.

Батьківщина сучасних боїв без правил, де дотепер проводяться турніри по вале тюдо (у буквальному перекладі - "дозволено всі"). Історія абсолютних двобоїв почалася в 1920-их, коли знаменитий нині клан Грейсі став улаштовувати бої без яких-небудь правил, без обмежень за часом і перервами між раундами - до повної перемоги одного з бійців. Представники клану тренувалися під керівництвом японського майстра джиу-джитсу Міцуо Маеда, що переїхав до Бразилії, (звідси й прийнята в багатьох країнах назва своєрідної техніки - "бразильське джиу-джитсу"). До середини 1980-х турніри по вале тюдо проводилися тільки в Бразилії, потім частина клану на чолі з Хеліо Грейсі перебирається в США, де на той час значної популярності набули різні "бої без обмежень".

США.

У США ще на початку 20 ст. проводилися турніри по вільній (або вільно-американській) боротьбі. Згодом стали влаштовуватися змагання з рестлінгу - своєрідного варіанту боїв без правил, але дуже швидко ці турніри перетворилися в розважальне шоу, а самі двобої набули постановочного характеру.

Перший турнір по справжніх боях без правил - за назвою UFC (Ultіmate Fіghtіng Champіonshіp) - пройшов у США в 1993 р. Саме цей рік вважається датою офіційного народження нового виду спорту. Слід зазначити, що на першому, другому й четвертому чемпіонатах перемогу одержав представник клану Грейсі - Ройс Грейсі.

UFC спочатку теж замислювався скоріше, як шоу, ніж як спортивне змагання. Організатори мали намір обмежитися одним-двома турнірами, щоб, зібравши представників різних бойових мистецтв (включаючи олімпійські дисципліни) типу карате, джиу-джитсу, боксу, кікбоксингу, боротьби, сумо й ін., визначити: який із представлених стилів найбільш успішний й ефективний. Але вже після перших чемпіонатів UFC набув популярності далеко за межами США, і те, що замислювалося як шоу, перетворилося в одне із найцікавіших спортивних подій у світі. UFC як і раніше залишається одним з основних світових чемпіонатів по змішаному стилю, а бої без правил як такі завдяки йому стали дуже популярні в усьому світі.

UFC (найпрестижніший, але далеко не єдиний подібний турнір в Америці) проводиться кілька разів на рік.

Голландія.

Один з європейських центрів розвитку змішаного стилю. Проведені тут турніри (у тому числі знамениті "2 Hot 2 Handle" й "Іt's Show Tіme") популярні як у самій країні, так і за її межами, а місцеві бійці мають найвищі титули й світову популярність. У Голландії визнана й гарно розвинена школа тайського боксу й кікбоксингу, тому прийнята там зараз система боїв по змішаному стилю розвивалася на відповідній основі, а ударна техніка трохи переважає над бійцівською. У цей час голландська школа змішаного стилю вважається однієї із кращих у світі.

Японія.

Ще в середньовічній Японії проводилися турніри, у яких брали участь майстри різних видів єдиноборств, демонструючи кожен свою техніку. Японські школи й системи рукопашного бою добре відомі в усьому світі, а змагання з деяких видів традиційних єдиноборств проводяться за правилами, дуже близькими до абсолютних двобоїв.

У цей час Японія є безумовним лідером в "змішаному стилі". Там діють кілька організацій, які проводять власні турніри по абсолютних двобоях. Ці змагання відомі, насамперед, високими гонорарами, а участь у них сама по собі - визнання для будь-якого спортсмена.

Найвідоміший з подібних чемпіонатів - "Prіde". Він проводиться з 1997 р. за правилами "мікс файт", близьких до бразильського вале тюдо. (Символічно, що центральною подією найпершого турніру стала зустріч Нобухіко Такада із ще одним представником клану Грейсі - Ріксоном Грейсі.) Трохи раніше - з 1993 р. - почали проходити турніри K-1 (їхню "технічну" базу становлять, насамперед, карате, кікбоксинг, тейквондо й кунгфу).

Росія.

Різні види єдиноборств на основі ударної й бійцівської техніки мають в Росії давні традиції. Наприкінці 19 - початку 20 ст. у Росії була дуже популярна французька (греко-римська) боротьба й боксерські двобої. В 1920-1930-і зародилося самбо, - система боротьби на основі джиу-джитсу й елементів національних видів боротьби народів СРСР. Після другої світової війни в Радянському Союзі почався активний розвиток вільної боротьби.

Одним з аналогів боїв без правил (і безпосереднім їхнім попередником)став армійський рукопашний бій. Його офіційна історія веде відлік з 1979 р., коли пройшов перший (закритий) чемпіонат Повітряно-десантних військ по рукопашному бою. Згодом такі змагання стали регулярними. Пізніше їх почали влаштовувати в інших частинах, проходили також турніри, у яких воїнам ВДВ протистояли представники інших родів військ.

Одним з перших серед росіян взяв участь у престижних міжнародних змаганнях з боїв без правил Олег Тактаров (нині відомий актор, що працює в Росії й у Голлівуді). Незабаром після приїзду в США в середині 1990-х він став переможцем UFC, після чого успішно брав участь у ряді інших турнірів.

Загальні правила змагань.

Єдиних правил для всіх версій абсолютних двобоїв не існує й ніколи не існувало. По суті, вони зводилися до одного основного принципу: мінімум захисного екіпірування й обмежень на використовувану техніку, максимум "реалізму" двобоїв і свободи дій бійців. Заборонялися тільки ті "прийоми", які прямо вели до важких каліцтв: не можна було видавлювати очі й ламати хребет суперникові, наносити йому удари в горло, пах й інші уразливі місця. (Не дозволялося також надягати предмети, які могли привести до травми: сережки, браслети, ланцюги, шпильки й т.п.) Вагові категорії не передбачалися. Не обмежувався час двобою: бій ішов до повної здачі одного із суперників. Костюм бійці вибирали довільно, це могли бути боксерські труси, кімоно дзюдоїста й т.д. Захисне екіпірування теж вибиралося спортсменами індивідуально: наприклад, можна було, за бажанням, виступати в рукавичках (сьогодні спеціальні полегшені рукавички "без пальців" у боях без правил обов'язкові).

Після того, як турніри отримали визнання і стали влаштовуватися регулярно, організатори були змушені розробити певні правила. Зроблено це було не тільки для захисту здоров'я бійців, але й для підвищення престижу "варварських за формою й по суті забав", - так сприймали спочатку абсолютні двобої багато сторонніх спостерігачів. (Через подібний сумнівний імідж в організаторів змагань іноді виникали проблеми із законом: так, у свій час у деяких американських штатах вони виявилися під офіційною забороною, як і - трохи пізніше в Голландії - перший турнір "2 Hot 2 Handle".) Важливим був і видовищний момент: із введенням певних заборон й обмежень більш технічні бійці одержали перевагу перед "забіяками", а ліміт часу двобою спонукає суперників до більш активних і результативних дій.

У кожної організації, що проводить подібні змагання, свої правила. У більшості пунктів розходження між ними не значні й не носять принципового характеру. Наприклад, у США двобої проводяться на спеціальному восьмикутному майданчику, обгородженому сіткою, у Росії - на десятикутному, а в Нідерландах - на звичайному боксерському ринзі. Трохи розрізняються й обмеження на використовувану техніку: так, наприклад, у російській версії боїв без правил заборонено наносити удари головою й ліктем, у деяких версіях не допускаються удари стислим кулаком і т.д. Костюм сучасного бійця являє собою боксерські (або інші спеціальні) труси, учасники турнірів незмінно виступають із голим торсом. Крім рукавичок, обов'язковими стали капи, пахові раковини, у деяких випадках дозволяється бинтувати гомілки еластичними бинтами. Уведено вагові категорії. Хронометраж боїв у різних версіях становить, як правило, від двох до п'яти раундів по 5 хвилин із хвилинною перервою між ними. (Проводяться також і супербої без обмеження часу: приміром, двобій між Казуши Сакураба й Ройсом Грейсі - у травні 2000 - тривав півтори години.)

У сучасному бої без правил можлива не тільки чиста перемога (нокаутом або здачею одного з учасників після проведеного суперником прийому), але й зупинка двобою за явною перевагою (за рішенням рефері) або через травму спортсмена (за рішенням лікаря), виграш по очкам (присуджується суддівським журі), а також дискваліфікація. (Але на практиці двобої в основному закінчуються нокаутом або здачею одного зі спортсменів.)

Техніка змішаного стилю.

На перших турнірах по абсолютних двобоях виступали бійці - фахівці в яких-небудь традиційних видах єдиноборств: карате, кікбоксингу, тайському боксі, дзюдо, самбо й т.д. Деякі з учасників спеціалізувалися в декількох дисциплінах: наприклад, у боксі й у якому-небудь виді боротьби. Але вже з першого чемпіонату по змішаному стилю стало очевидно, що в бійця, котрий володіє тільки ударною технікою й зовсім що не має навичок боротьби, особливо роботи в партері, мало шансів на перемогу. Представники бійцівських дисциплін без особливих проблем переводили двобій у боротьбу в партері, де в них була явна перевага. Пізніше організатори навіть увели обмеження за часом (на найперших турнірах подібних обмежень не існувало) на роботу в партері, що трохи вирівняло шанси бійців, що не володіють навичками боротьби, і учасників із солідним бійцівським стажем.

Бійці, тим часом, сталі освоювати прийоми з інших єдиноборств: боксери вчилися боротися, борці опановували ударну технікуі т.д. Так сформувався змішаний стиль як такий, що увібрав у себе найбільш ефективну техніку з різних єдиноборств. Сучасний абсолютний двобій іноді умовно поділяють на три основних стадії: єдиноборство в стійці, у клінчі й у положенні лежачи. Відповідно, кожна із трьох стадій вимагає від спортсмена специфічних технічних навичок, які виробляються на тренуваннях.

Сучасні бійці - універсали, що володіють достатніми навичками боротьби й добре поставленими ударами рук і ніг, що вміють вести бій як у стійці, так й у партері. Хоча серед них можна все-таки виділити "ударників" ( що тяжіють до техніки кікбоксингу й намагаються, по можливості, уникати сутички лежачи) і бійців, які, навпаки, віддають перевагу тій чи іншій бійцівській техніці. Подібні переваги частково можуть бути пов'язані з їх попередньою спортивною спеціалізацією. Вибір тактики в конкретному двобої визначається також сильними й слабкими сторонами суперника. Але у вирішальний момент спортсмени найчастіше використовують удушення, болючі прийоми й "добивання" суперника з положення зверху.

Змішана техніка культивується в різних країнах і має й певні національні особливості. Наприклад, у Японії вона ближча до кікбоксингу й, по суті, являє собою "японізований" його варіант, а от один з улюблених прийомів бразильських майстрів - упасти на спину й з такого положення вразити суперника ударом ноги.

Обговорення (1)
lazer 29 Січня 2009, 18:23
супер! :roll [img]
Видалити Відміна
Забанити Відміна